Михайло Грушевський — один із найвидатніших українських істориків, громадських діячів та науковців, чия творчість і наукова діяльність стали фундаментом української історіографії, літературознавства та національного самопізнання. Його монументальна праця «Історія української літератури» в 6 томах — це одна з найважливіших літературознавчих праць XX століття, яка охоплює широке історичне полотно розвитку українського письменства від найдавніших часів до початку XX століття.
Ця робота є не лише оглядом літературних творів, але й глибоким аналізом соціокультурних, політичних та духовних процесів, які формували літературне середовище на різних етапах історії України. Грушевський ретельно досліджує витоки української літератури, починаючи з фольклору, усної народної творчості, церковної писемності Київської Русі й аж до доби бароко, класицизму та романтизму. У своїй праці він підкреслює нерозривний зв’язок літератури з національним життям, показуючи, як літературні твори відображали прагнення, боротьбу та духовний розвиток українського народу.
Однією з ключових особливостей «Історії української літератури» є методологічний підхід Грушевського. Автор не обмежується вузьколітературним аналізом творів, а використовує комплексний підхід, який поєднує історичні, філософські, соціологічні та культурологічні аспекти. Завдяки цьому він розкриває не лише художню вартість текстів, але й їхній вплив на формування національної свідомості. Грушевський наголошує на безперервності літературного процесу, навіть у часи політичного чи культурного занепаду, демонструючи, що українська література завжди знаходила шляхи для розвитку й відображення ідей національної ідентичності.
Ця праця — не просто книга, а справжній скарб для тих, хто цікавиться історією України, її культурною спадщиною та літературною традицією. Вона відкриває перед читачами унікальний світ українського письменства, який є важливою складовою світової культурної спадщини.
About the author
Миха́йло Сергі́йович Груше́вський (1866 – 1934) — український історик, громадський та політичний діяч. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917—1918). Член Історичного товариства ім. Нестора-Літописця, член Чеської АН (1914), почесний член Київського товариства старожитностей і мистецтв (1917), член-кореспондент ВУАН (1923) та АН СРСР (1929), багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897—1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894—1914), автор понад 2000 наукових праць.